«16 ДНІВ ПРОТИ НАСИЛЬСТВА» З 25 листопада - 10 грудня

Стартувала щорічна Всеукраїнська акція «16 днів проти насильства», метою якої є привернення уваги суспільства до проблем подолання насильства в сім’ї, жорстокого поводження з дітьми, протидії торгівлі людьми та захисту прав жінок. Упродовж шістнадцятиденного періоду учасники освітнього процесу закладів освіти отримують інформацію, як можна захистити себе і куди, у разі потреби, звернутися за допомогою.

Основними завданнями акції є: привернення уваги громадськості до актуальних для українського

суспільства проблем подолання насильства в сім’ї, протидії торгівлі

людьми та жорстокого поводження з дітьми, гендерного

насильства та забезпечення рівних прав жінок і чоловіків;

активізація партнерського руху органів державної влади,

державних закладів, громадських організацій щодо викорінення

домашнього насильства;

проведення інформаційних кампаній з метою підвищення

обізнаності населення України з питань попередження насильства

в сім'ї, жорсткого поводження з дітьми, формування свідомості всіх

верств населення щодо нетерпимого ставлення до насильства;

формування свідомості усіх верств населення щодо нетерпимого

ставлення до насильства. Як розпі знати, що ви або ваші знайомі зазнають

насильства у стосунках.

Ваш партнер або інша близька вам людина відстежує кожен ваш крок, вимагає знати кожну деталь

про те, як минув ваш день і з ким ви контактували. Ви мусите завжди брати слухавку, відповідати на

повідомлення та дати доступ до своїх соцмереж.

Вибір щоденних занять, лікування, харчування, одягу тощо більше не належить вам. Замість вас усі

важливі й неважливі рішення приймає кривдник і пояснює це тим, що він знає як буде краще для

вас.

Людина ставиться до вас з агресією, вона може раптово спалахнути, а ви ніколи не знаєте, що саме

стане причиною того. Ви боїтеся робити будь-що, бо не можете передбачити поведінки партнера.

Агресія може бути як фізичною, так і психологічною.

Вас принижують, знецінюють ваші вчинки та не поважають. Ви можете часто вислуховувати

образливі коментарі, які стосуються вашої зовнішності, професійної діяльності, особистих досягнень,

ваших друзів, родини чи близьких тощо. Кривдник може робити це в присутності інших, щоб ще

більше принизити.

Сексуальне насильство також може ставатися в стосунках. Кривдник може вважати, що має повне

право на ваше тіло в будь-який момент та в будь-якому місці. Він не вважає, що повинен запитувати

у вас згоди на секс. Що робити, якщо ви вважаєте, що ваша знайома

стала жертвою насильства:

Почніть розмову. Це нормально — запитати у людини, як вона почувається і чи

вона в безпеці. Поясніть, чому ви цікавитеся та що спонукало вас почати цю

розмову саме зараз. Додайте, що ви переймаєтеся про цю людину, тому не

можете мовчати.

Слухайте потерпілих від насильства жінок та вірте їм. Не звинувачуйте жінок та

не засуджуйте їх за те, що вони залишилися з кривдником або пішли від нього.

Створіть безпечний простір (простір, де людину слухають і не засуджують) для

них, аби вони могли поділитися своєю історією та попросити про допомогу.

Вчіть дітей повазі до власного та чужого тіла, привчайте сприймати відмову та

коректно реагувати на протилежну думку. Руйнуйте стереотипи, виховуйте

критичне мислення та поширюйте культуру прийняття.

Поширюйте інформацію про телефони гарячих ліній, шелтери тощо. Потерпілі

від насильства жінки повинні знати, що вони можуть звернутися по допомогу, а

також вони повинні мати контакти центрів, які готові їх прийняти

Допомога є:

допомогу можна отримати за телефоном

національної «гарячої» лінії з попередження

домашнього насильства — 116 123, та за номером

урядової «гарячої» лінії з питань протидії

домашньому насильству за ознакою статі та

насильству проти дітей — 15 47

Порядок реагування на доведені випадки булінгу та відповідальність осіб, причетних до булінгу.

(відповідно до листа МОНУ від 29.01.2019 №1/11-881 "Рекомендації для закладів освіти щодо застосування норм Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькування) від 18.12.2018 №2657-VIII")

1. У разі підтвердження факту вчинення булінгу (цькування), за результатами розслідування та висновків Комісії, створеної у закладі освіти з розгляду випадків булінгу, повідомляються уповноважені підрозділи органів Національної поліції України та служби у справах дітей про випадки булінгу (цькування) в закладі освіти.

2. Виконується рішення та рекомендації комісії з розгляду випадків булінгу (цькування) в закладі освіти.

3. Надаються соціальні та психолого-педагогічні послуги здобувачам освіти, які вчинили булінг, стали його свідками або постраждали від булінгу.

4. Визначаються відповідальні особи, причетні до булінгу (цькування ) та накладаються адміністративні стягнення:

§ цькування неповнолітнього карається штрафом від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (850 та 1700 гривень відповідно) або громадськими роботами від 20 до 40 годин;

§ така ж поведінка, вчинена групою осіб або повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, передбачає штраф від 1700 гривень до 3400 гривень або громадські роботи від 40 до 60 годин.

§ за булінг, вчинений малолітніми або неповнолітніми особами віком від 14 до 16 років, тягне за собою накладання штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють.

Заяви щодо випадків булінгу можна подавати до кабінету заступника директора з виховної роботи (ІІ поверх), щодня з 08.30 до 16.30

Порядок подання та розгляду заяв про випадки булінгу (цькування) в закладі освіти

Порядок подання та розгляду (з дотриманням конфіденційності) заяв про випадки булінгу (цькування) в закладі освіти

Відповідно до Закону України від 18 грудня 2018 року № 2657-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)», який набрав чинності 19.01.2019 року Верховна Рада України постановила:

Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1. У Кодексі України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., № 51, ст. 1122):

1) частину другу статті 13 після цифр "173" доповнити цифрами "173-4";

2) доповнити статтею 173-4 такого змісту:

"Стаття 173-4. Булінг (цькування) учасника освітнього процесу

Булінг (цькування), тобто діяння учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого, - тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від двадцяти до сорока годин.

2. У Законі України "Про освіту" (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 38-39, ст. 380):

2) частину другу статті 25 «Права та обов'язки засновника закладу освіти» доповнити:

· «здійснює контроль за виконанням плану заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладі освіти;

· розглядає скарги про відмову у реагуванні на випадки булінгу (цькування) за заявами здобувачів освіти, їхніх батьків, законних представників, інших осіб та приймає рішення за результатами розгляду таких скарг;

· сприяє створенню безпечного освітнього середовища в закладі освіти та вживає заходів для надання соціальних та психолого-педагогічних послуг здобувачам освіти, які вчинили булінг (цькування), стали його свідками або постраждали від булінгу».

Типовими ознаками булінгу (цькування) є:

• систематичність (повторюваність) діяння;

• наявність сторін - кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі (за наявності);

• дії або бездіяльність кривдника, наслідком яких є заподіяння психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страх, тривога, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого";

2) частину другу статті 25 «Права та обов'язки засновника закладу освіти» доповнити:

· "здійснює контроль за виконанням плану заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладі освіти;

· розглядає скарги про відмову у реагуванні на випадки булінгу (цькування) за заявами здобувачів освіти, їхніх батьків, законних представників, інших осіб та приймає рішення за результатами розгляду таких скарг;

· сприяє створенню безпечного освітнього середовища в закладі освіти та вживає заходів для надання соціальних та психолого-педагогічних послуг здобувачам освіти, які вчинили булінг (цькування), стали його свідками або постраждали від булінгу".

3) частину третю статті 26 «Керівник закладу освіти» доповнити :

• "забезпечує створення у закладі освіти безпечного освітнього середовища, вільного від насильства та булінгу (цькування), у тому числі:

• з урахуванням пропозицій територіальних органів (підрозділів) Національної поліції України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, головного органу у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, служб у справах дітей та центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді розробляє, затверджує та оприлюднює план заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладі освіти;

• розглядає заяви про випадки булінгу (цькування) здобувачів освіти, їхніх батьків, законних представників, інших осіб та видає рішення про проведення розслідування; скликає засідання комісії з розгляду випадків булінгу (цькування) для прийняття рішення за результатами проведеного розслідування та вживає відповідних заходів реагування;

• забезпечує виконання заходів для надання соціальних та психолого-педагогічних послуг здобувачам освіти, які вчинили булінг, стали його свідками або постраждали від булінгу (цькування);

• повідомляє уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України та службі у справах дітей про випадки булінгу (цькування) в закладі освіти".

5) у статті 53 «Права та обов'язки здобувачів освіти»:

У частині першій Здобувачі освіти мають право:

• Захист під час освітнього процесу від приниження честі та гідності, будь-яких форм насильства та експлуатації, булінгу (цькування), дискримінації за будь-якою ознакою.

• На отримання соціальних та психолого-педагогічних послуг як особа, яка постраждала від булінгу (цькування), стала його свідком або вчинила булінг (цькування)".

Частину третю доповнити:

Здобувачі освіти зобов'язані: "повідомляти керівництво закладу освіти про факти булінгу (цькування) стосовно здобувачів освіти, педагогічних, науково-педагогічних, наукових працівників, інших осіб, які залучаються до освітнього процесу, свідком яких вони були особисто або про які отримали достовірну інформацію від інших осіб"

1. Учасники освітнього процесу можуть повідомити про випадок булінгу (цькування), стороною якого вони стали або підозрюють про його вчинення стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу або про який отримали достовірну інформацію, керівника закладу освіти або інших суб'єктів реагування на випадки булінгу (цькування) в закладі освіти.

У закладі освіти заяви або повідомлення про випадок булінгу (цькування) або підозру щодо його вчинення приймає керівник закладу.

Повідомлення можуть бути в усній та (або) письмовій формі, в тому числі із застосуванням засобів електронної комунікації.

2. Керівник закладу освіти у разі отримання заяви або повідомлення про випадок булінгу (цькування):

§ невідкладно у строк, що не перевищує однієї доби, повідомляє територіальний орган (підрозділ) Національної поліції України, принаймні одного з батьків або інших законних представників малолітньої чи неповнолітньої особи, яка стала стороною булінгу (цькування);

§ за потреби викликає бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги для надання екстреної медичної допомоги;

§ повідомляє службу у справах дітей з метою вирішення питання щодо соціального захисту малолітньої чи неповнолітньої особи, яка стала стороною булінгу (цькування), з'ясування причин, які призвели до випадку булінгу (цькування) та вжиття заходів для усунення таких причин;

§ повідомляє центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді з метою здійснення оцінки потреб сторін булінгу (цькування), визначення соціальних послуг та методів соціальної роботи, забезпечення психологічної підтримки та надання соціальних послуг;

§ скликає засідання комісії з розгляду випадку булінгу (цькування) (далі - комісія) не пізніше ніж упродовж трьох робочих днів з дня отримання заяви або повідомлення.

* Заява складається заявником власноруч.

* Заяву можуть подавати особи, яким виповнилося 14 років. Якщо свідком випадку булінгу стала особа, яка не досягла 14 років, то заяву подають батьки або особи, що їх замінюють.

* Заяви щодо випадків булінгу можна подавати до кабінету заступника директора з виховної роботи (ІІ поверх).

Відповідальна за розгляд скарг про відмову у реагуванні на випадки булінгу (цькування) за відповідними заявами, а також за процедуру подання заяв про випадки булінгу (цькування) здобувачів освіти, їхніх батьків, законних представників, інших осіб призначено заступника директора з навчально- виховної роботи Піту С.І.

Організація роботи у закладах освіти з дітьми, що зазнали різних форм насилля та булінгу зокрема.

Улисті МОН України від 28.10.2014 № 1/9-557 «Методичні рекомендації щодо взаємодії педагогічних працівників у навчальних закладах та взаємодії з іншими органами і службами щодо захисту прав дітей»надано роз’яснення щодо видів насилля та шляхів надання допомоги дітям, що постраждали.

Керівникам гуртків варто звертати увагу на наслідки впливу насилля на дитину, що проявляються у її поведінці, зовнішньому вигляді, ставленні до оточуючих (керівника гуртка, батьків, інших дорослих, однолітків), відношенні до особистих речей та речей інших, психоемоційному стані, загальному самопочутті. Також важливо спостерігати за особливостями міжособистісного спілкування батьків із дитиною, випадками відвідування позашкільного закладу у стані наркотичного чи алкогольного сп’яніння, агресивного ставлення батьків до власних чи інших дітей та їхніх батьків, до педагогічних працівників.

Згідно методичних рекомендацій,жорстоке поводження з дитиною- будь-які форми фізичного, психологічного, сексуального або економічного насильства над дитиною в сім’ї або поза нею.

Фізичне насильство над дитиною- дії із застосуванням фізичної сили стосовно дитини, направлені на спричинення їй фізичного страждання, що заборонені законом. Фізичне насильство в сім'ї передбачає умисне нанесення одним членом іншому побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести до смерті, порушення фізичного або психічного здоров'я, посягання на його честь і гідність.

Сексуальне насильство або розбещення- протиправне посягання однієї особи на статеву недоторканість іншої, дії сексуального характеру стосовно дитини, що проявляються як зґвалтування, сексуальні домагання, непристойні пропозиції, будь-які образливі дії сексуального характеру.

Психологічне насильство- вплив однієї особи (групи осіб) на психіку дитини, з використанням словесних образ, погроз, переслідування, залякування, критика, маніпуляції, що може призвести до виникнення у дитини пригніченого або хронічного тривожного стану, затримки чи відставання психоемоційного, когнітивного, соціального та фізичного розвитку тощо».

Також у « Методичні рекомендації щодо взаємодії педагогічних працівників у навчальних закладах та взаємодії з іншими органами і службами щодо захисту прав дітей» наведено перелік ознак, які вказують на те, що дитина постраждала від насилля або страждає протягом тривалого часу.

Ознакамипсихологічного насильстваможуть бути: замкнутість, тривожність, страх, або навпаки, демонстрація повної відсутності страху, ризикована, зухвала поведінка;неврівноважена поведінка; агресивність, напади люті, схильність до руйнації, нищення, насильства;уповільнене мовлення, нездатність до навчання, відсутність знань відповідно до віку (наприклад, невміння читати, писати, рахувати); синдром «маленького дорослого» (надмірна зрілість та відповідальність);уникання однолітків, бажання спілкуватися та гратися зі значно молодшими дітьми; занижена самооцінка, наявність почуття провини; швидка стомлюваність, знижена спроможність до концентрації уваги; демонстрація страху перед появою батьків та / або необхідністю йти додому, небажання йти додому; схильність до «мандрів», бродяжництва; депресивні розлади; спроби самогубства; вживання алкоголю, наркотичних речовин; наявність стресоподіб- них розладів психіки, психосоматичних хвороб; насильство стосовно тварин чи інших живих істот; приналежність батьків, осіб, які їх замінюють, до деструктивних релігійних сект.

Ознаками фізичного насильстваможуть бути:повідомлення дитини, що батьки, інші члени сім’ї застосовують до неї, або іншої дитини фізичне насильство, погрожують вигнати з дому, перемістити до іншого місця прожи- вання (віддати до інтернатного закладу, влаштувати до лікарні, помешкання інших родичів тощо), про наявність небезпеки з боку тварин, що утримуються у неї вдома; прагнення дитини приховати травми та обставини їх отриман- ня (відмова дитини роздягатись; носити одяг, що не відповідає сезону); зміщення суглобів (вивихи), переломи кісток, гематоми, подряпини; синці на тих частинах тіла, на яких вони не повинні з’являтися, коли дитина грається (наприклад, на щоках, очах, губах, вухах, сідницях, передпліччях, стегнах, кінчиках пальців тощо);рвані рани і переломи в області обличчя, травматична втрата зубів;травми ока (крововиливи, відшарування сітківки тощо); забитімісця на тілі, голові або сідницях, які мають виразні контури предмета (на- приклад, пряжки ременя, лозини);скарги дитини на головний біль, біль у животі, зовнішні запалення органів сечовивідної і статевої систем; рани ісинці у різних фазах загоєння на різних частинах тіла (наприклад, на спині та грудях одночасно);сліди від укусів; незвичні опіки (цигаркою або гарячим посудом).

Ознаками економічного насильства, занедбання дитини можуть бути: постійне голодування через нестачу їжі; вага дитини в значній мірі не відповідає її віковій нормі (за визначенням медичного працівника); часті запізнення до школи, брудний одяг, одягання не за погодою;пропуски занять у школі; втомлений і хворобливий вигляд; загальна занедбаність; нестача необхідного медичного лікування (дитину не водять до лікаря), неліковані зуби; залишення дитини батьками під наглядом незнайомих осіб (в тому числі, які перебувають у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння); залишення дитини дошкільного віку без догляду впродовж тривалого часу як у помешканні, так і на вулиці, в тому числі із сторонніми особами; відсутність іграшок, книжок, розваг тощо; антисанітарні умови проживання, відсутність постільної білизни (або постільна білизна рвана та брудна), засобів гігієни;нігті, волосся у дитини нестрижені і брудні; у дитини постійні інфекції, спричинені браком гігієни; залучення дитини до трудової діяльності (з порушенням чинного законодавства); дитина жебракує, втікає з дому; відставання дитини в розвитку (фізичному, емоційному розвитку): розвитку дрібної моторики, пізнавальних здібностей, соціальних навичок та навичок міжособистісного спілкування) внаслідок педагогічної занедбаності.

Ознаками сексуального насильстваможуть бути: знання термінології та жаргону, зазвичай не властивих дітям відповідного віку;захворювання, що передаються статевим шляхом; синдром «брудного тіла»: постійне настирливе перебування у ванній, під душем;уникнення контактів з ровесниками;дитяча або підліткова проституція;вагітність;вчинення сексуальних злочинів;сексуальні домагання до дітей, підлітків, дорослих; нерозбірлива та/або активна сексуальна поведінка; створення та реалізація дитиною сексуальних сценаріїв в іграх за допомогою іграшок та ляльок; відсутність догляду за собою;боязнь чоловіків, конкретних людей; синці на внутрішній стороні стегон, на грудях і сідницях, людські укуси.

Педагогічнимпрацівникам доцільно звертати увагу на ознаки, що вказують на ймовірність виникненняризиків для життя, здоров'я та розвитку дитини.

Зокрема до таких ризиків,можнакрім іншоговіднести ситуації, коли батьки або особи, які їх замінюють не цікавляться навчальною діяльністю дитини, вихованням в дошкільному навчальному закладі (не відвідують батьківських зборів, не контактують з педагогами закладу, не готують дитину до участі у позаурочних та позашкільних заходах); під час відвідування навчального закладу перебувають у стані алкогольного сп'яніння або під дією наркотичних речовин. Наявні повідомлення дітей, осіб, знайомих із сім'єю, про факти надмірного вживання алкоголю, наркотичних речовин, схильності до азартних ігор та відвідування ігрових клубів; систематично проявляють агресивну поведінку до працівників закладу освіти, батьків інших дітей; ігнорують рекомендації працівників закладу освіти щодо виховання дитини, що призводить або може призвести до затримки її розвитку, погіршення емоційного стану, здоров'я, соціальної ізоляції та інших несприятливих наслідків; не дотримуються санітарно-гігієнічних норм та правил безпечної поведінки (що призводить до виникнення ризику інфікування дитини); мають ознаки пригніченого психоемоційного стану, розладів психічного здоров’я, суїцидальної поведінки, що ускладнює процес догляду та виховання дитини; не забезпечують необхідного медичного догляду за дитиною, що може призвести до серйозних порушень здоров’я; жорстоко поводяться з членами сім'ї (одним із батьків, іншою дитиною, іншою особою), з домашніми твари- нами; допускають перебування в помешканні, де проживає дитина, сторонніх осіб, схильних до вживання алкоголю, наркотичних речовин; не забезпечують дитину кишеньковими коштами; перекладають відповідальність за догляд за молодшими дітьми на інших.

Діти мають:знижену здатність контролювати свою поведінку; демонстративну хоробрість; агресію стосовно інших дітей або дорослих; ознаки бродяжницва; бажання і змогу перебувати у вечірній і нічний час на вулиці без супроводу дорослих, відвідувати комп’ютерний клуб.

Ознакисім’ї (особи), які перебувають у складних життєвих обставинахта не можуть самостійно подолати або мінімізувати негативний вплив, зокрема, таких обставин:

1) жорстоке поводження з дитиною в сім’ї;

2) відсутність постійного місця роботи у працездатних членів сім’ї (особи);

3) відсутність житла, призначеного та придатного для проживання;

4) відбування покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, взяття під варту одного з членів сім’ї (особи), насильство в сім’ї (у тому числі щодо дитини);

5) тривала хвороба, встановлена інвалідність (у тому числі дітей), вроджені вади фізичного та психічного розвитку, малозабезпеченість, безробіття одного з членів сім’ї (особи), що негативно впливає на виконання батьківських обов’язків, призводить до неналежного утримання дитини та догляду за нею;

6) спосіб життя, внаслідок якого один із членів сім’ї (особа) частково або повністю не має здатності чи можливості самостійно піклуватися про особисте життя та брати участь у суспільному житті;

7) ухиляння батьків від виконання обов’язків з виховання дитини;

8) відбирання у батьків дитини без позбавлення батьківських прав;

9) стихійне лихо;

10) дискримінація осіб та/або груп осіб.

Заклади освіти здійснюють:

приймання звернень та повідомлень про випадки жорстокого поводження щодо дитини; терміново(протягом однієї доби) передають повідомлення у письмовій формі до служби у справах дітей, органів внутрішніх справ про випадок жорстокого поводження з дитиною чи загрози його вчинення;

у межах компетенції вживають заходів щодо виявлення і припинення фактів жорстокого поводження з дітьми або загрози його вчинення в закладах освіти; організовують роботу психологічної служби системи освіти з дітьми, які постраждали від жорстокого поводження; проводять роз’яснювальну роботу з батьками та іншими учасниками освітнього процесу із запобігання, протидії негативним наслідкам жорстокого поводження з дітьми.

Останнім часом особливої популярності набули такі прояви насилля, як булінг (цькування ) та троллінг (переслідування і цькування у соціальних мережах).У Законі України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)» наведено таке визначення поняття булінгу:«Булінг (цькування), тобто діяння учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого».

У цьому ж законі перерахованітипові ознаки булінгу:

«…- систематичність (повторюваність) діяння;

-наявність сторін - кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі (за наявності);

-дії або бездіяльність кривдника, наслідком яких є заподіяння психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страх, тривога, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого».

Згідно наведеного закону,керівник закладу освіти зобов’язанийздійснювати «контроль за виконанням плану заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладі освіти; розглядати скарги про відмову у реагуванні на випадки булінгу (цькування) за заявами здобувачів освіти, їхніх батьків, законних представників, інших осіб та приймати рішення за результатами розгляду таких скарг; сприяти створенню безпечного освітнього середовища в закладі освіти та вживати заходів для надання соціальних та психолого-педагогічних послуг здобувачам освіти, які вчинили булінг (цькування), стали його свідками або постраждали від булінгу" а також вчасно повідомляти уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про випадки булінгу серед учасників освітнього процесу.

Педагогічні працівники (керівники гуртків зокрема), медичний та господарсько-обслуговуючий персонал навчального закладу при виявленні ознак чи факторів, що можуть вказувати на складні життєві обставини, жорстоке поводження з дитиною або ризики щодо їх виникнення стосовно дитини, передають соціальному педагогу/практичному психологу, а у разі їх відсутності заступникові директора ( класному керівнику) чи безпосередньо керівникові навчального закладу (директорові) інформацію про дитину з метою планування подальших дій щодо її захисту.

Якщо в закладі освіти відсутня посада соціального педагога (практичного психолога) обов’язки по роботі з дітьми, що постраждали від насилля покладаються на заступників директора.

У навчальних закладах із означеної проблеми повинна вестись відповідна документація, зокрема:

-протокол 1-Н про отримання відомостей про вчинення насильства над дитиною або реальну загрозу його вчинення.;

-протокол - 2-Н дій працівника психологічної служби у випадку, коли він стає свідком насильства або жорстокого поводження з дитиною.;

-повідомленняпро дитину, яка постраждала від жорстокого поводження або стосовно якої існуєзагроза його вчинення.;

-журнал обліку звернень та повідомлень про жорстоке поводження з дітьми або загрозу його вчинення.

Якщо дитина підтвердила, що пережила жорстоке ставлення, необхідно провести документування отриманих від неї фактів за протоколом (що додається 1-Н).

Протокол зберігається у працівника служби протягом п’яти років і є документом суворої звітності.

Якщо дитина зазнала жорстокого поводження з боку працівників закладу, з боку учнів закладу - адміністрація навчального закладу на цій підставі зобов’язана провести службове розслідування, притягнути до дисциплінарної відповідальності винних і обов’язково повідомити про виявлений факт насильства.

Працівнику психологічної служби (практичному психологу, соціальному педагогу) необхідно скласти план роботи з психологічної реабілітації постраждалих та кривдника (кривдників), якщо останнім є інший учень або співробітник навчального закладу.

Якщо психолог, соціальний педагог чи у випадку їхньої відсутності заступник директора став свідком насильницьких дій-складається протокол 2-Н.

Протоколи складає та веде працівник психологічної служби закладу та підписує керівник закладу.

Повідомлення та звернення оформлюється письмово у журналі обліку звернень та повідомлень та надсилаєтьсядо служби у справах дітей і органу внутрішніх справ за місцем проживання (перебування) дитинипротягом однієї доби.

У випадку потреби можна звертатись по допомогу до спеціального підрозділу Національної поліції України ювенальна поліція, що входить до складу превентивної поліції, яка проводить просвітницьку та виховну роботу з профілактики проявів насилля з дітьми та батьками.